Подсолнечник моих сонетов
- Искусство, Книги, Шупта Дмитро Романович

Сонях сонетів

«Я   ПЕРЕДАМ   ВАМ   СОНЦЕ…»
(Замість  передмови)

Скачать
Скачать
У моїх руках збірка «Сонях сонетів» Дмитра Шупти. Зацікавлює заголовок та  ім’я автора. Гортаю сторінки. Поглядом зупиняюся на заголовках («Фортеця Кодак», «Овідій», «Стусова стезя», «Хрещення Руси», «Юність Корольова», «Птахи над Ойкуменою», цикли «Сповідую Сковороду», «Кобзар-провісник», «Микола Лукаш», «Давид Гурамішвілі», «На Вірменськім нагір’ї», «Древо Індонезії»). Розмаїття інтересів, вільний вихід автора у часопростір, його бажання зрозуміти інші культури вражають. Зір вихоплює окремі рядки, які автор неначе вкарбовує в душу («Живу, Вітчизно, спрагою твоєю, // Непрощеними болями живу»; «Достойне свято в істинній державі // Трудівника надії окриля»; «Розплачуємось генами народу // За всю неправду, пещену колись»; «Все оживе – билина і руїна, // Коли сміється рідна Україна»; «Якщо ти не потрібний Батьківщині, // То, значить, вдома солодко не всім).

Перегортаю сторінки попередніх збірок поета: «Птахи попелу. Рубаї»(1997), «Жінка і ніч. Поезії» (1998), «Межінь». Лірика (2000)…  І зновуповертаюся до останньої збірки – «Сонях сонетів». Художній світ Дмитра Романовича   Шупти,

Лауреата Міжнародної премії імені Григорія Сковороди та ще низки престижних міжнародних премій, заглиблює й приваблює багатогранністю, барвистістю тематичних мотивів, невимушеністю й джерельністю слова. Поет, увочевидь, має здатність чути  «далеке первослово» («Добранічівка») і володіє філігранністю сонетної форми. За віршованими рядками сонетів постає творча індивідуальність поета – людини  духовно багатої, відданої Україні та здатної стояти на сторожі інтересів українського народу, особистості непересічної, широко ерудованої й освіченої, що й уможливлює осмислення ним макро- й мікросвітів: Всесвіту і країни, вселюдського й національного, вічного і миттєвого… Його думки вільно плинуть у часі, сягаючи ще Авести і знову й знову зупиняючись на сьогоденні. Прочитайте сонет «Україні»:

Минулому не кинешся вдогонь,
І жертв, і втрат уже не розпізнаєш.
Крізь пил і дим ти ясно, зоре, сяєш
До мене з голубих своїх безсонь.

Ти золотом хлібів рясних світаєш,
І сивина з твоїх зникає скронь.
Твоїх чуттів догленутий вогонь
Горить в мені, і ти не загасаєш.

Твій щем собі до серця я тулю
Й ніколи вже його не заспокою.
Твоїм жаданням душу спопелю,
Твоєю переповнений жагою.

Сьогодні я ненавиджу й люблю
Весь світ твоєю сутністю живою.

Ліричне «Я» сповнене болем і щемом, жагою щасливого життя для рідного народу. Його сердечний ритм співмірний почуттям народу України, задля якого він живе, у який свято вірить, бо українці не втратили свою «живу сутність».

У низці сонетів Дмитро Шупта оспівує талановитих українців, що прославили свій народ, довели своїми вчинками його мужність, силу і нездоланність.

Симпатиком автора є Григорій Сковорода, який через століття дає нашому народові своєю поезією і життям уроки нескореності обставинам, якого «світ ловив» та так і не спіймав. Слово Г. Сковороди залишалося незалежним, а думки вільними. Читаєш сонет Дмитра Шупти «Григорій Сковорода – і згадується сонет «Сковорода» Ю. Клена. При всій подібності в баченні особистості Сковороди обома поетами, Дмитро Шупта наголошує на тому, що творча натура поета і народного філософа залишається невловимою: «Твій душолов, сказившися, лютує, // Що ти обходиш путо золоте». Поет не байдужий до долі відомого українського письменника Володимира Винниченка в однойменному сонеті: «Ти велич пережив, ганьбу і страм, // Що не воскресла дорога руїна, // На розтерзання кинута катам», але найцінніше в ньому те, що й за межами України він бачить «свій Народ, а не народець».

Дмитро Шупта вільно себе почуває у просторі Всесвіту і Землі, України та інших держав («Шамбала» і «Станція Роздільна», «Чаїне озеро» й «До Землі», «Лиса гора» й «Біскайська затока»), мандрує полями, чорноморськими берегами, буває в горах.

У часопросторі поета постають значні історичні події, зринають із минулого факти і люди. І все це, осмислене через сьогодення, набуває під пером автора особливої ваги, бо ніщо не проходить безслідно.

Дмитро Шупта розуміє інші культури й людей інших національностей. Давид Гурамішвілі (цикл «Давид Гурамішвілі») стає «сином двох вітчизн»: «Ти ниву знав і звідав поле брані, // Був сином двох шляхетних батьківщин…»). У вірменському циклі згадує багатьох прославлених вірменів (Ісаакяна, Сар’яна, Комітаса, Григора Нарекаці, Григора Акопяна –молодого вірменського поета, який загинув у війну на вкраїнській землі, згорівши у своєму танку). Культура далекої Індонезії (цикл «рево Індонезії) пізнається читачем із цікавістю.

Образи-пейзажі Дмитра Шупти живуть, утручаються в буття людське, та й люди не байдужі до природи. Саме єдність усього живого на землі, відчуття людиною своєї причетності до природи сприяє осягненню вічного й миттєвого, глибокому розумінню Божих заповідей. У сонеті «Побратимство» читаємо: «Нам треба відродитися стократ, // Із молоху скомлиться й антисвіту, // Аби сягнути на таку орбіту, // Де брата знову розпізнає брат»). Ця ж думка знову висловлюється в сонеті «Криниця»: «Живем прийдешнім, світлим, дорогим, // Майбутній день рятуємо від бурі… // І всяк у цьому світі – побратим // У радості і у біді-зажурі». Все живе прагне до сонця («Зернина»): «Не все, що під асфальтом і в бетоні, // Не бачитиме зросту і розвою. //  Сонцяточком з ясною головою // Зерно пшениці в мене на долоні». Й узагальнення автора: «І знову поля прагнення єдині // Зіллються, наче в сонці – у хлібині».

Найбільш достеменно думка про єднання людини з природою висловлена в сонеті «Єднання», у якому знаходимо суголосні нам, читачам, думки ліричного героя:

Скажи мені ім’я твоє, Природо!
Як звати вас, Річки і Дерева?
Розгублений, знов спраглоустим ротом
Я пробую обпечені слова.

Моє ім’я з ім’ям мого Народу
Поєднані, мов з глиною трава.

Збідненість внутрішнього світу людини, не здатної «чути» в собі життя Природи, веде до бездуховності, обмеженості. В кінці сонета автор із тривогою говорить:

Колючим огороджуюся дротом
Від того, що називано Природа,
Живу собі! Хоча… Хоча… Хоча…

Дмитро Шупта обрав тверду віршову форму – сонет, класичний зразок якого виглядає як два катрени і три дистихи з відповідним римуванням. Структурно витримується переважно класична традиція: теза – розвиток – антитеза – синтез або зав’язка – розвиток – кульмінація – розв’язка . Ключове слово чи домінуюча думка завершує сонет.

Ставити крапку в рецензії не виникає бажання… Не виникає, мабуть, тому, що Дмитро Шупта як поет заслуговує на більшу увагу критиків, літературознавців, читачів… У майбутньому, готуючи свої твори до друку, хотілося б, щоб автор указав рік їх написання та дав коментар до творів. У короткій рецензії означити все багатство поетичного світу цього талановитого митця слова неможливо. Його, прочитавши, треба знову перечитувати, знаходячи все нові й нові розмисли та художні відкриття поета. Прочитайте… І ви заглибитесь у поетичний світ, який зачарує і покличе замислитись.

Наталія  ХОМЕНКО,
кандидат філологічних наук, доцент

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *