Князь Святослав
- Философия, общество, Шупта Дмитро Романович

Нинішні аспекти «Міжморʼя» в дослідженні «Князь Святослав» Сергія Пєткова та «чорноморській доктрині» Юрія Липи

Неподалік Мачух, що поруч із Старими Санжарами, де 5.05.1900 року народився  поет, письменник, публіцист, історіософ, науковець, соціолог, культурний та громадсько-політичний діяч, теоретик Українського Націоналізму, учасник національно-визвольної боротьби, лікар УПА, мислитель Юрій Липа,  на лівому, супротивному березі річки Ворскли в Мало-Перещепинськім урочищі збудований меморіальний комплекс фундаторові Великої Болгарії кханові Кубратові. Поруч – його курган, з якого у повноводдя вимило коштовний скарб володаря. Сюди щороку зʼїжджаються болгари-паломники віддати шану й уклін своєму царственному знаменитому предкові.

       Сталось так, що на одному з проміжків часу, коли кочівники-праболгари просувалися зі своєї прабатьківщини Афганістану через Кавказький міст, вони юртилися на території південно-східної Полтавщини, де згідно переказів,  народилося у Кубрата пʼять синів. Один з них, Котраг зі своїми болгарами подався на Волгу і заснував Волзьку Булгарію, Кувер, зі своїми болгарами, прихопивши маків донських (маками тоді називалися аборигени Подоння, як стверджує Сергій Піддубний), заснував Македонію, Аспарух же – Дунайсько-Балканську Болгарію (він похований у Нікополі над Дніпром).

       Якщо вважати ці тодішні державні утворення, що були під орудою кхана Кубрата, з урахуванням демографічного вибуху і подоланого шляху від свого Афганського гніздовʼя, то умовно можна уявити таку своєрідну підкову,  у вигляді сімейного федеративного утворення, як Велику Болгарію, що виникла за життя кхана Кубрата. Так воно було чи інакше – на це питання остаточну відповід можуть нам дати лишень незаангажовані скрупульозні реставратори древньої історії.

       Нинішня ж балканська материкова Болгарія налічує понад сім мільйонів мешканців, 1 млн з яких – роми, ще 1 млн – решта представників інших народностей, остача припадає на автохтонів-аборигенів.

       У щойно перевиданій книзі С.Пєткова «Князь Святослав» є нарис «Міжморʼя – до питання про концепцію створення конфедерації держав Східної Європи».

       «Сучасні політичні рухи, як зазначає С.Пєтков, зароджувалися сотні років тому під час утворення імперій на євразійських просторах. А нині кожна держава вирішує, де її місце і яка її роль у геополітичному просторі Європи та світу. Який проект буде нею реалізований у короткостроковій і довгостроковій перспективі. Один із таких проектів – проект «Міжморʼя».

       «Міжморʼя» — проект конфедеративної держави, до якої входили б Україна, Білорусь, Польща, Литва, Латвія, Естонія, Молдова, Румунія, Угорщина, Словакія, Чехія і Болгарія. На думку ідеологів проекту, союз має простиратися від Чорного до Балтійського морів і надати значні економічні й політичні переваги всім державам, що входитимуть до нього.

       Проект  виник після Першої світової війни. Засновник Польської держави Юзеф Пілсудський (1918 – 1922) вважав, що до обʼєднання має входити і Фінляндія. А в разі приєднання країн колишньої Югославії ця конфедерація отримала б прямий вихід ще й до Адріатичного моря.

       Тепер дискусії навколо проекту «Міжморʼя» активізувались у звʼязку з анексією Криму і бойовими діями на сході України» (1, 9-10).

        Ці виняткові тенденції й настанови узгоджено перегукуються з визначною основоположною працею поета, письменника, публіциста, історіософа, науковця, соціолога, культурного та громадсько-політичного діяча, теоретика Українського Націоналізму, учасника національно-визвольної боротьби, лікаря УПА Юрія Липи, ідейно-філософські й геополітичні «погляди якого найповніше дістали своє завершене вираження у знаменитій трилогії: «Призначення України» (1938), «Чорноморська доктрина» (1940), «Розподіл Росії» (1941). Всі три праці написані з точки зору становища України, її потреб і бажань,.. найповніше українська проблематика розкрита в першій. Дві наступні праці спрямовані більше на зовнішньополітичні проблеми» (2, 23)

       «Чорноморська доктрина» за словами її автора Ю.Липи: «призначена головним чином для розгляду тіснішої закордонної політики України над Чорним морем. Можливості цієї політики випливають зі споріднення України з іншими  країнами Чорноморського простору» (2, 33).

        Як переконує нас О.Баган, «у першій частині своєї праці автор обґрунтовує можливість і проблему оволодіння Чорноморським простором,.. робить висновок, що Україна призначена до цього самим Провидінням. Роля України у чорноморській геополітичній зоні є визначною. Один лише мореплавський характер українців дає підстави до загального спрямування на Чорне море. З морального боку українці теж мають особливу місію… Справедливість – це провідний міст Українців», – завважує Ю.Липа (там само).

       Передбачаючи важкі умови для створення сильної української держави, «Початки її, – зауважує він, –  навіть на невеличкій території, будуть завжди завʼяззю великодержави, тим-то і міжнародні зовнішні труднощі при її постанні будуть більші, як при котрій-будь державній творчості» (2, 34).

       Згідно спрямуванню цієї праці, географічно Україна творить ніби склепіння над Чорним морем. І Ю.Липа доводить, що це  «склепіння має командний осередок – півострів Тавриду (Крим, і свій ключ – Білорусь». Далі продовжує: «Державна спільнота з Білоруссю – це питання життя для України…  Тому «в найглибшому інтересі України була і буде дуже чесна і дуже зичлива політика щодо біло русинів». Про стратегічне значення Криму – зайве і говорити. Хто володіє Кримом – той володіє Чорним морем. І без включення сточища Дністра до Українької держави не буде ані повного вислову історичної місії України, ані стратегічної забезпеки держави»  (там само).

       Далекоглядно Ю.Липа бачив складну перспективу взаємин з північною сусідкою: «Російська імперія, як і її попередники Візантія і Оттоманська Порта. Є штучно зібраним, понаднаціональним механізмом.

       Україна має стати могутньою державою зі здоровим духом, вона має всі підстави домінувати на Чорноморʼї (там само).

       У наступній частині праці, як продовжує О.Баган, Ю.Липа дає всебічну характеристику країн, що належать до Чорноморського простору, водночас намагаючись передбачити їх майбутнє. Закавказзя й Кавказ повинні стати союзниками України в боротьбі з Росією. «Кавказ, – говорить Ю.Липа – надія України в її експансії на Південь, але й Україна – це надія тих, що змагаються за обʼєднання Кавказу». Єдність Кавказу, вважає автор, стоїть в інтересах усіх народів Чорноморʼя. Для того, щоб її досягти, треба створити перешкоди Москві легко проникати на Кавказ. Треба зачинити «Каспійську браму». Це може статися лише за однієї умови. Створення Татарсько-Башкирської Уральської держави – (Ідль–Урал)… «Відродження Казанської держави, – зазначає Ю.Липа, – (Ідль Уралу) зі столицею в Уфі – це найтяжчий удар, який мав би московський імперіалізм в Європі по втраті України й Кавказу» (2, 35).

       Немалу «провідну  ролю відіграватиме відіграватиме в Чорноморському просторі Туреччина. Турецькі націоналісти, взявши владу, повністю порвали з традиціями імперського ненаціонального Стамбула, тому навіть столицю перенесли в Анкару. У влсній серцевині, в національному духові Туреччина шукає свою силу, своє майбуття. Така орієнтація якраз іде в загальному руслі звертання народів до самих себе. Тому Туреччина зацікавлена у відродженні цілого регіону і в піднесенні його значення в міжнародній політиці.

       Ще одним важливим стратегічним обʼєктом, як далі йдеться у виданні О.Багана, є «Дунайська брама» –  Угорщина і Болгарія, які займають у ній ключові позиції. «Хто володіє цими двома державами, той володіє Дунайською брамою, як цілістю, той панує над усіма Балканами». Балкани здавна вже є театром боротьби.

       Вже в той час Ю.Липа передбачав, що Югославія – це вузол суперечностей, завʼязаний сербами 1918-1919 рр.». До того ж Югославія є найгірше стратегічно розташована країна в Європі.

       Велике  майбутнє є за порозумінням між Україною, Туреччиною і Болгарією. Ці три найважливіші Причорноморські держави повинні створити союз. Їх єднає Чорне море Всі вони або вже стали на шлях націоналізму, або близькі до цього. Це національно консолідовані, органічні країни з великими потенціями.

       «Союз  Чорноморських держав, – за наведеним висловлюванням Ю.Липи у третій частині, – це твір, що може започаткувати нову державну форму буття і новий зріст Європейської культури в її чорноморській відміні». «Чорноморська  доктрина єдности Чорноморських держав, –  завершує Ю.Липа, – це доктрина розвою і наступу» (2, 36-37). Ідейним символом майбутнього союзу має бути цар Митридат VI Евпатор, творець «Понтійської імперії», що обʼєднувала Причорноморські  країни ще в І столітті до н.е. (там само).

       Аналогічну тему підняв і С.Пєтков у своєму дослідженні «Князь Святослав»: «Чи була колись Україна імперією? Здобутки князя Святослава» і вирішив її позитивно. Така імперія існувала за бурхливого князя. «Столицею держави Святослав І обрав місто Переяславець – стратегічно та економічно важливий центр на Дунаї».

       Сам Святослав казав так: «Не любо мені в Києві жити. Хочу жити я в Переяславці на Дунаї, бо там середина землі моєї. Адже там усі багатства сходяться з Візантії – паволоки, золото, вино й овочі різні, з Чехії, Угорщини – срібло і коні, з Києва – хутра, віск, мед і челядь» (1, 107).

       Такий вибір столиці для князя Святослава І, як продовжує далі С.Пєтков, був закономірним. Адже  саме на Дунаї свого часу розташовувалася столиця гунського володаря Аттіли, який став родоначальником кількох європейських королівських династій.

       Так, великою за масштабами була держава київського князя Святослава І у 969 році. Центром скіфсько-словʼянської цивілізації були землі біля Дунаю. На півночі вона сягала Балтійського й Білого морів. Східний кордон Держави Святослава І проходив Волгою до Уральських гір, спускався річкою Яїк до Каспійського моря й далі морським узбережжям – до гирла річок Терака й Кубані, перетинав Керченську протоку, йшов Причорноморським узбережжям Кримського півострова до Феодосійської затоки, передгірʼями Кримських гір до Каламітійської затоки. Далі – Причорноморським узбережжям до гирла Дунаю і вгору Дунаєм. Західний кордон ішов від впадіння ріки Прут, вгору до верхівʼя річки Тиса, потім, перетинаючи Карпати, – до нижньої течії Північного Бугу і, перетинаючи німан і Західну Двіну, – до Чудського озера.Святославові данину платила Візантія.

       Під вплив держави Святослава І потрапила ткож і Болгарія, Угорщина та Чехія, землі яких після перенесення Святославом І своєї столиці на Дунай. Опинилися поряд із державою могутнього князя, визнали свою васальну залежність від нього.  (1, 107-109).

                   І насамкінець звернемося до видання О.Багана: «Україна має стати могутньою       .        державою зі здоровим духом, вона має всі підстави домінувати на Чорноморʼї. Для               .         того потрібно, за виразом Ю.Липи, «встановлення вищого морального порядку в   .   . .       себе, піднесення на вищий щабель моральности й добробуту цілого Чорноморського .          сточища… Це   покликання вимагає великости». Бо саме відчуття своєї особливої й .       значущої місії, устремління до високого завжди поривали народи на героїчні .   . .                                                                                                                                                                                                             .          здобутки (2, 35).

  Л і т е р а т у р а:    1.  Пєтков С.  Князь Святослав. – К.: Видавничий дім «А /

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *