Кам'яна Могила
- Философия, общество, Шупта Дмитро Романович

Кам’яно-Могилянська Академія

У степу могила
З вітром говорила.

Українська народна пісня

В одній з останніх своїх наукових праць «Аратта за «Ведою Словена» і пам’ятками трипільської культури…» академік Ю.О.Шилов приазовську Кам’яну Могилу називає протошумерським архівом, де збереглися Священні тексти, як і у «Веді Словена», арійсько-індійській «Ріг-Веді», «Велесовій Книзі слов’ян. Ці Тексти, на його думку,  висвітлюють малозрозумілі археологам появи та зникнення, взаємодії  «культур» (насправді  ж – тільки залишків речовинних проявів культурноісторичних процесів), підіймають із небуття й уламків Священне світорозуміння інтелектуальної еліти прадавніх суспільств…

Історію Кам’яної Могили вибудовують наукові інтерпретації багатьох археологів, істориків, краєзнавців. Нещодавно до цієї шляхетної справи доклав своїх пошукових зусиль і відомий український психолог, культуролог Олексій Тимофійович Губко, видавши першу книгу чотиритомної праці «Психологія українського народу. Психологічний склад праукраїнської народності» (Київ, 2010).

Українському народові випала на долю унікальна і чи не найдревніша цивілізаційна історія. Адже відомо, що найдавнішому літописові на Планеті –  Кам’яній Могилі – понад чотирнадцять тисяч років. У своїй монографії О. Т. Губко Кам’яну Могилу згадує чи не на кожній сторінці. І це не випадково.

Найдавнішими вищими навчальними закладами України справедливо вважаються Острозька та Києво-Могилянська академії, Львівський колегіум. Звідси передові знання поширювалися колись на всю Європу. Про ці навчальні заклади багато написано. Одначе,  мова піде зовсім не про ці уславлені вищі навчальні заклади, а про Кам’яну Могилу – Пантеон Знань Вселенської Доби цивілізацій світу, яка по праву є Святинею трипільців-кімерів-сумерів-шумерів.

Якщо вдатися до аналогії, то, користуючись сучасною термінологією, можна сказати, що у цьому Пантеоні наші далекі прапредки залишили правдодатні наукові скарби декількох тодішніх науково-дослідних інститутів та лабораторій і не інакше. Сама собою виникає у свідомості назва – Кам’яно-Могилянська Академія, аналогічно, звичайно, з Києво-Могилянкою. Віриться, що так воно й станеться, якою б наївною ця пропозиція сьогодні не видавалася. До того ж – ніяка то не могила, а геолого-тектонічне утворення, але перегук слів не є випадковим.

Проблем і загадок Кам’яної Могили торкалися В. М. Даниленко, А. Г. Кифішин, Ю. О. Шилов, О. В. Павленко, Є. Ю. Біятенко та багато інших вчених. Близько восьмисот джерел наводить у своїй монографії О. Т. Губко, який свою книгу упорядкував з шести розділів: Магія євшан-зілля; Психоетногенез наших пращурів..; Мова людності Трипільського суспільства..; Мислення трипільців..; Емоційний світ праукраїнця та Деякі дискусійні моменти історії Праукраїни. Як мовиться в анотації, пропонована публікація є першим у вітчизняній і світовій літературі систематизованим науковим викладом психології українського народу, де автор вперше розв’язує задавнену і вже зболену проблему – коли достеменно і як саме виникли українці та українська мова.

О. Т. Губко, якому виповнюється 85 років, народився в степах Таврії. Закінчив відділення психології філософського факультету Київського університету (1953). Доктор психології, дійсний член Української Міжнародної академії оригінальних ідей. Уже понад півстоліття працює в Інституті психології Академії педагогічних наук України. Автор понад тридцяти книг і понад  600 статей. Широко відомий в Австралії, Канаді, Німеччині, США, Росії та інших країнах. О.Т.Губко – активний учасник розбудови народної освіти України на засадах патріотизму й здобутків козацької педагогіки. Він один із засновників і теоретиків новітнього козацького руху в Україні. Як  учасник Другої світової війни відзначений медалями та іншими військовими нагородами. Отримав також і трудові відзнаки. Відмінник народної освіти. Має звання генерала Українського Козацтва. Мабуть, знаковим для цього дослідника є те, що лайнер Кам’яної Могили після четвертого льодовикового періоду плине в часі в Таврійськім степу.

З найдавніших часів людству давав знання Всесвітній Розум. Це знання закарбоване і збережене для нас в архівах Кам’яної Могили, нашого Гелікону, нашої Кам’яно-Могилянської Академії. Більше того – про цей архів ми можемо говорити як про первістка протописемності на нашій Планеті. Анатолій Кифішин розшифрував виявлені священні таблички з протописемністю сумерів Ум, в яких закарбований наш Бог – Пращур Думузі – той, що розумно й уміло вертить Землею – Верт Умно. Ім’я Бога Ума збереглося в багатьох словах: колегіУМ, розУМ, кУМир, дУМа, бУМага, гУМанність, УМілий, ойкУМена, тріУМф, УМань, УМаг, РуселУМ, стрУМок, стрУМ, кУМ тощо.

Протягом свого наукового життя великого значення дослідженню Кам’яної Могили, що над рікою Молочною під Мелітополем, надавав видатний археолог В.М.Даниленко, який розглядав геологічний аспект утворення цієї пам’ятки: наші прапредки гроти й печери Кам’яної Могили використовували з метою культових відправ, адже археологами не виявлено в них слідів побутового звичайного їх використання, а в кількох десятках гротів Пантеону відкрито тисячі культових зображень. У зв’язку з цим учений прийшов до висновку, що Кам’яна Могила – не курган, а природне утворення з реалістичними наскельними зображеннями тварин, зосередженими лишень в одному місці, а саме в гроті Мамонта (Бика), який не випадково у УІІ ст. до н. е. стає головним святилищем Кам’яної Могили.

Кам’яна Могила, дивовижний витвір природи, такий несподіваний в умовах південного степу, завжди привертає увагу, пробуджує допитливість і бентежить уяву безлічі поколінь ще відтоді, як ці краї заселили перші людські громади у палеолітичну добу. Прадавній поріг правого берега річки Молочної − Кам’яна Могила – залишається видатною пам’яткою природи. Як природне утворення вона пережила кілька мільйонів років: спочатку це була піскова відмілина третинного т. зв. Сарматського моря, згодом – зцементована залізними розчинами брила піскового каменю; в розквіті четвертинного періоду – поріг річки Молочної, а при переході до геологічної сучасності – острів, на периферії якого утворилися десятки гротів та печер.

Далі своє оригінальне й правдоподібне бачення В.М.Даниленко розгортає переконливо:

на початку неолітичної доби, коли з води виринули високі ділянки заплавної тераси,

Кам’яна Могила стала островоподібним підвищенням над рівнем широких луків. В ті часи довкола й  виникла низка неолітичних, а згодом енеолітичних і пізніших поселень, мешканці яких зберігали традиційне ставлення до Святилища Кам’яної Могили і на її стінах викарбовували важливі для них зображення – образотворчі документи свого світобачення.

Нині Кам’яна Могила являє собою високий, п’ятнадцятиметровий заввишки залишок прадавнього порога, що розкинувся вздовж русла річки на триста метрів  і двісті упоперек.

Пісковиковий пагорб поблизу села Терпіння на Мелітопольщині Запорізької області – Пантеон петрогліфів і протоклинопису – складає пісковиковий моноліт, горб з кам’яними брилами  на поверхні  площею понад 3 гектари. Як уже говорилося, Могила виявилася недосяжною останньому льодовикові, тому в її печерах і гротах збереглося чимало пам’яток палеоліту і мезоліту, особливо це стосується зображень сцен прадавнього життя, тварин; там же знайдені й культові вироби, названі чурингами. Саме понад тисячу зображень принесли всесвітню славу цьому найдревнішому Пантеону, – викарбувані на твердому пісковику – первісна художня графіка й первісне протописьмо наших прапредків – чіткі та зрозумілі малюнки і таємничі сплетіння різноманітних символів. Кам’яна Могила – виняткова пам’ятка природи та прадавньої історії, важливе джерело для розуміння витоків образотворчого мистецтва й вірувань праукраїнців.

На вершині Пантеону – найбільшого з відомих Святилищ Планети − був зображений канон арійського спасительства за участі трьох стихій у вигляді Трисуття чи Триглава. Ремінісценції образу арійського Спасителя донині побутують серед нащадків українського козацтва.

З даховища Кам’яної Могили опускається пісковий схил з окремими брилами, що відкололися від «даху», а на рівні заплави – розкидані плити потрісканих брил та їхні численні уламки.

Первісні літописці й художники залишили зображення на всіх рівнях святилища, як на первинному щиті, так і нижче, на рівні заплави, що має значення для хронологічного поділу численних зображень Кам’яної Могили.

Як доводить О.Т. Губко, ця пам’ятка є ровесницею Мізинської стоянки, відкритої археологом Хведором Вовком на березі Десни в Коропському районі Чернігівської області. На рубежі нової ери святилище втрачає своє культове призначення: у печерах вряди-годи перебували кочівники, мандрівники, розбійники, які іноді закопували тут свої скарби, що навіювало створення легенд і переказів про фантастичне виникнення самої Кам’яної Могили та про незліченні скарби під її скелями. 1891 р. й справді під одним з північних навісів знайшовся скарб – середньовічні візантійські вироби.

У свій час В. М. Даниленко зазначав, що перше заселення території історико-археологічного комплексу Кам’яної Могили відбулося понад десять тисячоліть тому. Чи не про це нам повідомляє і Є. Ю. Біятенко в одному з історичних есе: «В районі нинішнього Мелітополя – оборонні укріплення, що включали і канал, проритий з лівого берега  Борисфена до Молоченого лиману Азовського моря. На  лівому березі Борисфена, перед першим порогом заснували північну столицю і залізоробний центр − Кам’янське  Городище…».

Про древнє походження наших прапращурів русів 1766 року М. В. Ломоносов, який також навчався в Києво-Могилянській академії, писав: «Реальна історія Русі (України) нараховує понад чотириста тисяч років». Сто одинадцять тисяч років тому Руси, Ставруси, Боруси, Могучари, Хороли, Русяви, Гета-Руси, Руси-Орази, які мешкали на Вразькій Землі біля гори Миру, що нині в сучасному Північному Льодовитому океані, перед першим потопом переселилися на Європейський материк. Отже, арії, як  доводять учені світу, пішли саме з території прадавньої України, а не з Заполяр’я , адже античні автори під Гіпербореєю однозначно розуміли саме наше Північне Причорномор’я, де на той час розміщався Північний полюс.

Нині вчені світу, як стверджує О.Т.Губко, підтвердили приналежність до роду Русів-Оразів – лелегів, пелазгів, етрусків, пунійців, сумеріян, кіммерійців, сколотів тощо, саме вони сприяли виникненню прогресу й з’яві першоцивілізації після останнього ІУ потопу.

Крім протоклинопису, залишеного нашими прапредками й збереженого в гротах і печерах Кам’яної Могили, балканського клинопису й шумерських клинописних глиняних табличок, що явно пішли від першоджерела з-над річки Молочної, ми маємо найдавніше письмо на Планеті Земля, в якому було 154 руни та буквиці, якому, до того ж, тисячі й тисячі років. На сьогодні відомо понад 25 алфавітів, які функціонували на території України з прадавнини, деяким з них налічується понад 20 тисячоліть – в цих абетках переважна більшість літер, які представлені в «кириличному письмі». За книгою А.Г.Кифішина «Древнє святилище Кам’яна Могила. Досвіт дешифровки протошумерського архіву ХІІ – ІІІ тисячоліть до н. е.» можна вивчити мову шумерів з Месопотамії, куди свого часу переселилася частина народонаселення з Придніпров’я і Приазов’я.

Дослідники ніяк не могли прочитати протоукраїнське письмо «черти і різи», які знаходили на всій Планеті, як повідомляє О.Т. Губко – розшифрував його Г.С.Гриневич, до речі, як і письмо Фестського диску. З’ясувалося, що авторами їх були наші прапращури!

До Пантеону − Кам’яної Могили у прадавні часи з різних далеких країв прибували посланці, чому підтвердження знайшлося на Чонгарському півострові – у виявленому зимівнику аратської експедиції, як і неподалік Кам’яної Могили біля села Надіїного,  між Дніпром та Інгульцем археологи теж розкопали шумерські поховання з клинописними надписами й зодіакальними зображеннями.

Написи Кам’яної Могили засвідчують, як про це пише Ю.О.Шилов, що 2782 р. до н. е. в Пантеон Кам’яна Могила прибула делегація з Шумерського міста Шу-Нуна, розташованого на Півночі Месопотамії, і зняла копії зі згаданих написів на деяких плитах Святилища для своєї бібліотеки. На одній з плит залишився тодішній надпис в оригіналі: «Шара, владика країни (Шумеру) і Семи (Кудуру Шу-нуна)».

Крім висновків, зроблених археологами-фахівцями, напрошується ще декілька. По-перше, якщо до викарбуваної дати приплюсувати 2013 то виходить, що маємо ювілей – 4795-річчя з часу перебування шумерських делегатів Шу-Нуна в нашому Пантеоні, а, по-друге, що, крім наукво-дослідних лабораторій широко знаної Кам’яно-Могилянської Академії в ній функціонували кафедри  писемності (протоклинопису), графіки, народної творчості, мореплавства й космогонії, математики, геометрії, містобудування й державобудування, музики й співу, мисливства й рибальства, тваринництва й садівництва та бджолярства тощо. Можливо це – наївні висновки, але логіка фактів є цьому підтвердженням.

В Далекому Сибіру під час археологічних розкопок була виявлена Карта Зоряного Неба, викарбувана на мамонтовому клі. Цю карту занесли туди можливі посланці з Кам’яної Могили. Карту зберігали Волхви, доки вона стала надбанням інших цивілізацій. Карта   зберігає багато найповнішої інформації. В селі Гінцях, що над рікою Удаєм на Полтавщині, перед Другою світовою війною дощова злива вимила  на неолітичній стоянці мамонтове кло також з картою Зоряного Неба (з праукраїнськими назвами сузір’їв). Цей експонат зберігався в Лубенському краєзнавчому музеї, а під час війни окупанти його вивезли до Німеччини, звідки він потрапив до Лондонського Національного музею. Це говорить про наявність у Пантеоні Кам’яно-Могилянської Академії також і кафедри астрономії.

Саме тут, у нашому святилищі, плекався й формувався незнищенний ПервоДух і ПервоУм наших далеких прапращурів, а також витворювалося високе й незнищенне мистецтво. У академічних залах печер і в лабораторіях гротів маестро відпрацьовували спів і музику. Тут, у цьому Пантеоні тодішньої передової наукової думки, світочі науки вперше на Планеті в нашому Краї впроваджували протоклинописне письмо, а вже згодом пішли звідси й інші види писемності. Звідси розходилися  «дипломовані» випускники у світ і високо несли негаснучий смолоскип знань та мистецтва в інші землі й на інші континенти.

У академічних залах печер і в лабораторіях-гротах Кам’яно-Могилянської Академії ще й досі відлунюють пульсуючі звуки давноминулих епох, з’являються миттєві спалахи незвичних для сьогодення думок і рефлексій, здогадок і передбачень. Не мовчить Пантеон. Пантеон діє!

На кафедрі волхвування відбувалися дійства з опанування таїнами обрядів і магій, а на кафедрі  характерництва – проходили суворий вишкіл майбутні воїни-захисники. Саме тут, у Кам’яно-Могилянській Академії, виникли передумови приручення коня й вола, винайдення першого у світі колеса й гончарного круга, культивування понад тринадцять злакових культур, чого не сталося більш ніде на неозорій Планеті. На вічні часи в довічне користування щедрі й мудрі наші прапредки дарували іншим племенам необхідні основи тодішніх знань, культури, фундуючи першу в світі цивілізацію.

Свій власний спадковий державотворчий потенціал несли вони бездержавним народам не шляхом кривавих нищівних окупацій та зажерливих загарбань, а тільки мирним шляхом. Нашому Трисуттю-Триглаву-Тризубу налічується понад шістдесят п’ять тисячоліть, а саме він є символом державницько-релігійного значення, тобто вказує на те, що у наших прапредків була вже сформована держава і релігія.

Цар сусідньої держави, колишньої метрополії, в 1701 р. видав Указ: «Колегію Києво-Могилянську… називати Академією…». Звісно, такого припису стосовно Первісного Храму Науки − Кам’яної Могили ніколи не існувало, та, бодай віртуально, це ні в якому разі ніскільки не міняє радикальної суті: Кам’яно-Могилянська Академія як всесвітня цитадель знань і мистецтв існувала беззаперечно, продовжує існувати сьогодні й існуватиме у майбутньому.

Кам’яно-Могилянка переживала як часи найвищого розквіту, так і трагічні часи  занепаду, а також цілковитого забуття. Вона була відкрита людині Нового часу у позаминулому столітті, були спроби проведення розкопок у 20-х роках минулого століття, а 1938 р. археологічні роботи на Кам’яній Могилі відновилися, хоч і були перервані війною. Очолила археологічні розкопки Азово-Чорноморська експедиція, в складі якої працював тодішній молодий археолог Мелітопольського краєзнавчого музею, кам’яно-могилянець, кому потім вдалося зібрати унікальну колекцію різноманітних зразків найдревнішої нашої писемності, Валентин Миколайович Даниленко. Саме він довів, що письмена Кам’яної Могили, викарбувані протоклинописом, це перші неіржавіючі цвяхи, на яких тримається вся світова писемність. Високі поривання наших вітчизняних учених вагомо лягли на олтар наукової істини і правди, попри жорстокі замовчування й нехтування, грубі перекручування й злочинне винищування безцінних прямих археологічних доказів звершень  боговитих наших праукраїнців.

Складною є природа й інших антропоморфних зображень Кам’яної Могили. Як повідомляють авторитетні вчені, «…рибоподібний образ тут не одинокий. Він входить до числа інших подібних символів, які також читаються зі складки на поверхності піщаника й відповідного лінійно-геометричного малюнка». А знайдена рибоподібна чуринга нагадує сома: «Ця схожість посилюється за рахунок нанесення з обох боків виробу лінійних начертань – деталей голови (рот, очі)», а також зооморфних символів: з одного боку – драконоподібна фігура і птах, а з другого – зображення птаха (можливо лелеки), змії і драконоподібного символу.

Отже, серед зображувальних сюжетів святилища розгортається вагомий в ідеологічному відношенні сюжет риби, яку супроводжують інші, другорядні символи. Не менш привабливими є також і символи Всесвіту. Винятково древнім втіленням неба – світла – сонця постає образ Космічного Орла, що є одним з головних подружжів Землі.

З наскельними зображеннями Пантеону семантичну подібність мають зображення настінних малюнків Чатал-Гуюка в Малій Азії, а також буго-дністровської культури й деяких печер у Західній Європі.

Період занепаду Пантеону припадає на кінець третього тисячоліття до н. е., коли геокосмічні чинники призвели до виникнення Огігосового потопу. Природні умови що склалися на той час дали можливість нашим пращурам на Одещині утворити свій форпост між селами Усатовим та Маяками. Вчені археологи розглянули питання про зв’язки приморської зони Аратти (Усатівської культури пізнього Трипілля) з малоазійською Троадою, що нагадує про морський (навігаційний) характер зазначених зносин і про зображення вітрильних кораблів у святилищі Кам’яної Могили, вивчаючи які вони виявили критські аналогії 3000 -1400 рр. до н. е. і допускають наявність тут відповідних надписів і міфоритуальних відповідностей тем, описаних в «Іліаді» Гомера.

Саме з архівом Кам’яно-Могилянської Академії узгоджуються, на перший погляд, розрізнені інформації, які виразно відсилають нас до українських аналогій. Нагадаємо тільки деякі з них.

Тризуб, викарбуваний на скелі затоки Піско в Перу налічує навсього 10 тисяч років. Його розміри: висота 260 м, ширина зубців 7,3 м, глибина виємок 70 см. Тризуб цей викарбувано на скелі з червоного граніту так, що з моря його видно на відстані 20 км, а з підвищення – за 22 км. Цей тризуб використовували для навігаційної орієнтації праукраїнських моряків, які припливали в Америку за оловом, необхідним для виготовлення бронзи (спижу).

Цікавим є повідомлення В. Жежери в «Голосі України», (№101, 6.6.2002 р.) «Козацький максималізм» − про книгу П. Гарачука «Мимо острова Буяна», в якій автор припустив, що духовну культуру наших пращурів активно привласнювали інші  народи, які  перетворили наші міфи, легенди й історію на свої, власні, і що всі події, описані у творах Гомера, Есхіла та ін.. античних авторів, відбувалися на нашій землі, тобто в Північному Причорномор’ї, Наддніпрянщині та в Приазов’ї. П. Гарачук це доводить методом філологічної археології, розкопуючи первісні значення слів. Дослідник намагається докопатися до істини й повернути античні міфи, легенди та історію нашому народові. У «Таємній історії монголів» слово «козак» зафіксоване 1240 р. Уперше ж писемно зафіксоване воно на рушниках УІІ тисячоліття до н. е., що означає: козацтву – понад 9 тисяч років.

Вісімнадцять тисячоліть тому назад наші далекі прапредки в Сибіру заснували Ачинську стоянку, де було знайдено жезл із ікла мамонта, інформація, яку доносять до нас ці артефакти, явно споріднена з уже нами згадуваною. Жезл являв  собою тодішню енциклопедію – на ньому викарбувано місячні й сонячні календарі. Відлік часу розраховано на три місячні роки плюс два дні, що вирівнює розбіжність між Місячним та Сонячним календарем. Ці записи мають форму спірального візерунка з 1065 лунок. За допомогою цього була змога вирахувати періоди обертання в Космосі ще й Меркурія, Венери, Марса, Юпітера і Сатурна.

В Мізинській стоянці, яка існувала 25 – 20 тисячоліть тому, знайдено також календар з розробленим місячним циклом. Масштабна астрономіна робота волхвів-звіздарів призвела до календарної реформи – переходу з Місячного календаря на Сонячний, значно точніший, зручніший, такий, що відповідав потребам практики, передусім сільськогосподарської.   Його було запроваджено 5508 року до н. е. в день літнього сонцестояння. Збереглося чимало трипільських календарів, карт зоряного неба.

Говорячи про праукраїнське походження значних цивілізаційних підстав, Лев Силенко згадує при цьому 300 викарбуваних наскельних зображень в печері Чаклуна Кам’ної Могили: «Триста палеолітичних малюнків, знайдених в Україні (створених 20 – 15 тисяч років тому), стали доказом того, що Україна – Первоколиска перших духовних вогнищ історії Людства. В Україні знайдені найстародавніші пам’ятки культури і цивілізації Планети Земля».

Що ж ще для грядущих поколінь закарбовано безіменними вченими, митцями, духівниками на скрижалях граней Пантеону Кам’яно-Могилянської Академії? «Між силуетами мамонтів та оленів бачимо постать Великої Матері, яка ніби пливе над землею, зачакловує звірів, щоб мисливці повернулися додому з багатою здобиччю». Можливо, це

І є Первісна Оранта. Також це значить, що на території України 20 – 15 тисячоліть тому був культ Великої Матері – родоначальниці. Ми, українці, її нащадки. Релігійно-космогонічний комплекс Землі також одержує достатньо яскраве відображення в наскельних композиціях Кам’яної Могили. Серед них присутні декілька варіантів зображення Космічної Черепахи, а також аналогія чуринги.

У Мізині знайдено браслети орнаментовані дивовижної краси меандрами, на які багаті ще й нині гуцульські візерунки. Такі ж меандри археологи відкрили і в селі Молодове на Буковині та в Королевому на Закарпатті. В останньому, крім всього, знайдені й знаряддя праці та кістяні сопілки з отворами  на них, що говорить про знання нот нашими далекими прапредками. Цим знахідкам 44600 років…

У своїй книзі О.Знойко повідомляє, що саме пелазги й етруски заснували і Київ, коли мешкали там у ІІІ – ІІ тисячоліттях до н. е. Їхні поселення при розкопках виявлені на всіх київських пагорбах, а також на Подолі, в Дарниці тощо. Хоча О.Асов вдається до всіляких інсинуацій, аби вважати, що Київ засновано в ІУ ст.. н. е.

Наші світлі пращури дбали про створення  могутніх держав по всьому світу. В різні часи такі держави виникли в Шумерії, Єгипті, Палестині, Ханаані. Ще в УІІ тисячолітті до н. е. виникла держава Аратта. Згадаємо також могутні держави-імперії Божа, Аттили, Кия, Святослава, значно древнішу державу Кушанію та безліч інших, про які засвідчують матеріальні залишки їхніх монументальних культур на зразок циклопічних Змієвих валів, величних скіфських могил, гігантських трипільських мегаполісів… «Ні, не дикими мисливсько-рибальськими племенами» були наші предки у ХІІ – ІІ тисячоліттях до н. е., а видатними державниками, цивілізованими історичними народами!» – такий висновок робить Олексій Тимофійович Губко в монографії «Психологія українського народу». «Із Кам’яної Могили на нас дивляться 140 віків нашої державності!» − заявляє А.Г.Кифішин. І це – беззаперечно.

Моральний кодекс трипільця за найбіший гріх вважав зраду Рідної Віри. Довічна вина – доля з неба – на скін!

У курганах, а також серед зображень у печерах Кам’яної Могили виявлено всі основні сюжети і головних героїв шумерських та індійських епосів і легенд. Епізоди шумеро-аккадської «Поеми про Гільгамеша» зустрічаються й у Молочансько-Дністровському ареалі завдяки тисячолітньому літопису Кам’яної Могили. Цар Гільгамеш свою династію  виводить з Аратти.  В околицях святилища при розкопках також виявлені прообрази Зевса, Аполлона, Діоніса. Біля Кам’яної Могили відкрито й чисельні поселення, стан культури яких краще являють архаїчно неолітичні нашарування. В декількох гротах Кам’яної Могили археологи виявили зображення кораблів критського типу ІІІ – ІІ тисячоліть до  н.е. – безсумнівне підтвердження відповідних морських зв’язків.

О. Т. Губко також повідомляє, що знавець прадавнини І.Кузич-Березовський у своїй «Оріяні» доводить, що у ХУ тисячолітті до н. е. з Північного Надчорномор’я розпочалися масові міграції населення до Анатолії в Малу Азію, до Балкан, Подунав’я і т. д. А з Кам’яної Могили жерцями здійснювалися своєрідні походи аж до Атлантичного узбережжя Іспанії й Франції. У гротах і печерах там залишилися писемно-графічні свідчення, аналогічні написам святилища над рікою Молочною. А на Схід наші пращури досягали Уралу, Єнісею та берегів Тихого океану і Японських островів, де й сьогодні мешкають світло чубі синьоокі айни, що й досі дотримуються наших традицій та звичаїв.

В епоху великого переселення народів багато нащадків вихідців з Праукраїни зробили зворотній вояж на свою прабатьківщину. Деякі з них прийшли до рідної матері вже як її вороги. Так печеніги, вийшовши з Придніпров’я і поселившись на берегах Аму-Дар’ї, перейняли тамтешні віру й мову і вже з тюркською ментальністю аж до ХІ ст. н. е. завдавали великого лиха мешканцям Придніпров’я. Те ж саме чинилиЛ й половці.

Очевидно в Кам’яно-Могилянській Академії була кафедра військової справи й зброярства. Також і кафедра металургії. Після останнього льодовикового періоду праукраїнці створили першу індустрію на Планеті. А на території Донецького басейну вперше стали виготовляти мідь, бронзу й залізо, для чого вперше наші прапредки спорудили шахти, рудники й плавильні печі. Біля села Калинівки, що за 10 км від Бахмута, виявлений перший у світі металургійний комбінат ІІІ –ІІ тисячоліття до н. е. За допомогою кам’яного вугілля тут виплавляли мідь. Плавлення міді здійснювалося і в інших поселеннях Бахмутщини. Металургія цього краю ґрунтовно досліджена краєзнавцем С. Татариновим, який опублікував книги «Стародавній метал Східної України» та «Стародавні гірники-металурги Донбасу». Така індустрія була впроваджена по всій Україні. Крім цього також діяли ще й соляні шахти і навіть копальні для видобування срібної руди… Бронзоваріння теж поширилося по всьому світу з території прадавньої України і саме наші предки дали назву бронзовому віку. А сам факт винаходу більш твердого сплаву міді з оловом, свинцем, алюмінієм був революційним інтелектуальним актом народу-винахідника, народу-інженера, народу-творця. Первісна металургія в Україні виникла на кілька тисячоліть раніше за інші краї, тому звідси, а не сюди пішло мистецтво плавлення та обробки металів.

Очевидно, що в Кам’яно-Могилянській Академії були також і кафедри: мостобудування, шляхобудування, зведення фортифікаційних споруд, культових і громадських приміщень, обсерваторій та ін. об’єктів цивілізованості. Обсерваторії наші прапредки спорудили включно від Шотландії до Азії.

На завершення треба сказати, що дослідження О. Т. Губка всіляко спонукує пильно оберігати Кам’яно-Могилянську Академію, унікальне Святилище-Пантеон. А читається його дослідження з великим зацікавленням, будить у нас почуття гордості за наших могутніх пращурів, викликає почуття гідності й патріотизму, а, головне, спонукає до наукової дослідницької діяльності, адже, як справедливо стверджує наш автор: «Оскільки українська історична наука увесь час була під нещадним шовіністичним пресом і зараз продовжує відставати, патріотична громадськість України змушена була сама вдатися до відтворення своєї правдивої історії. Для цього, по-перше, почали видобувати з небуття старих чесних авторів (М. Грушевський, Д. Яворницький, О. Партицький…), а також почали писати нові праці з урахуванням усієї інформації, до якої став можливий доступ. Серед цих новітніх авторів виступають і такі, що не є істориками за фахом – письменники, інші спеціалісти, в тому числі й науковці різних профілів».

Насамкінець хочеться згадати знаменні слова Ю.Шилова, одного з  наших провідних археологів: «Після відкриття (Хведором Вовком) стоянки первісних людей біля Мізина (Коропського району Чернігівської області) на Десні, ми нарешті аж тепер усвідомлюємо видатну пам’ятку найдавнішої писемності світу − Кам’яну Могилу на Запоріжжі (біля села Мирне під Мелітополем). Ця пам’ятка має не тільки всесвітнє значення, але й важить у загальнолюдській історії значно більше від будь-яких досі відомих пам’яток».

Література

1.Асов А.И. Славянские руньІ и «Боянов гімн». – М.: Вече, 2000. – 416 с.
2.Велесова Книга (Переклад Лозко Г.С.) – К.: Такі справи, 2002. – 368 с.
3.Велесова Книга (Переклад Яценка Б.І.) – К.: Індо-Європа, 1995. – 316 с.
4.Даниленко В.М. Енеоліт України. – К.:Наукова думка, 1974. – 176 с.
5.Кифишин А.Г. Древнее святилище КаменнаяМогила. ОпьІт дешифровки
протошумерского архива ХІІ-ІІІ тьІсячелетий до н.є. – К.: Аратта, 2001. – 872 с.
6.Кобилюх В.О. Українські козацькі назви у санскриті. – Львів – К.: — Донецьк: ІПШІ. Наука і освіта, 2003. – 244 с.
7.Силенко Лев. Мага Віра. – Нью-Йорк: ОСІДУ РУНВіри, 1979. – 1428 с.
8.Шилов Ю.О. Аратта за «Ведою Словена» і пам’ятниками трипільської культури… – К.: Аратта, 2010. – 118 с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *